Чотирирічна Марина проживала з мамою, батьком та старшою сестрою в Ірпені – зеленому, затишному та спокійному містечку. Вони часто гуляли в центральному парку та ходили на набережну годувати качок. Дитинство Марини було щасливим та безтурботним, аж поки не пришла війна.
Спочатку місто потерпало від постійних обстрілів, пізніше – було окуповано. З початку повномасштабного вторгнення, батько дівчинки вступив до територіальної оборони міста. Він героїчно стояв на захисті Ірпеня, але, на жаль, загинув на бойовому посту.
Життя в місті ставало все нестерпнішим, здавалося, що цей жах ніколи не закінчиться. Тому Вікторія, мама Марини, прийняла рішення забрати обох дочок і виїхати до Львову. Там вони пробули три місяці. Коли Ірпінь звільнили – матір з доньками відразу повернулися до рідного міста.
Весь цей час родина важко переживає втрату батька та чоловіка, особливо складно це дається маленькій Марині. Тато був її захистом та опорою, він вмів розсмішити та пожаліти, з ним завжди було весело та цікаво. Аж раптом цього всього – не стало.
Наразі родина повернулася до свого будинку, але в ньому вибиті вікна та двері. Також Вікторія забрала до себе маму чоловіка, будинок якої став непридатним для проживання через отримані, в наслідок обстрілів, пошкодження.
Маленька Марина дуже артистична. Дівчинка любить ліпити, малювати та займається танцями. Однак задля розвитку цих здібностей необхідно оплачувати її заняття.