На початку війни родина Святослава зазнала багато страждань. 10 березня Святослав вперше сказав мамі, що йому страшно. Після цих слів жінка вирішила послухати чоловіка та виїхати з Києва. Хлопчик лякався кожного вибуху, також у свідомості Святослава залишили слід розповіді рідного дядька, якому допомагав виїхати батько хлопчика (чоловік займався волонтерством) під час евакуації з Ворзеля.
15 березня 2022 року чоловік посадив родину на електрику, яка прямувала до Львова. Родину прихистили рідні. Жінка думала, що Святослав заспокоїться у тиші та без звуків вибухів. Але вже 28 березня родині зателефонували та повідомили лиху звістку. Люблячого батька та чоловіка більше немає в живих.
Важко описати, що було в той день з родиною. Мамі Святослава здалося, що вона втратила землю під ногами. Святослав був дуже близький з батьком і для нього новина стала страшним ударом. Він не міг розмовляти, постійно плакав. Святослав довго оговтувався від цього жахіття. Та в одну мить хлопчик став наче залізо і сказав, що тепер він буде піклуватися про сім'ю.
Сьогодні родина живе в очікуванні закінчення війни і з вірою на наше щасливе майбутнє для наших дітей. Святослав постійно каже, що здійснить всі мрії свого батька і доробить все що він запланував зробити. Хлопчик мріє стати відомим футболістом. Йому дуже подобається займатися футболом та футбольним фрістайлом. Також Святослав вивчає мову програмування Python та полюбляє кіберспорт.