Родина Мирослави мешкала в селищі на Чернігівщині. Жили звичайним та щасливим життям, аж поки не розпочалась повномасштабна війна.

Залишатися в рідному селі ставало все небезпечніше. Вибухи було чути все частіше, зв'язку вже не стало, а снаряди долітали аж до їхньої ділянки. Не вагаючись, родина вирішила евакуюватися до Чернігова, що знаходився за 30 км від них. Їхати вирішили двома машинами, в одній – шестирічна Мирослава з батьками та двоюрідним братом, в іншій – тітка Мирослави з двома дітьми.

Дорога була пекельною – весь час їхні машини обстрілювали. Перша машина, за кермом якої був батько Мирослави, виїхала вперед, але біля села Количівка від автівки залишився лише каркас. Достеменно невідомо що стало причиною того – російський снаряд, що влучив в машину, чи вона підірвалась на протитанковій міні. Батьки дівчинки загинули на місці.

Маленька Мирослава зі своїм братом дивом вижили, але отримали чисельні та важкі травми. Дівчинка отримала опік кон'юнктиви, рогівки та струс мозку легкого ступеня.

Після загибелі двох найцінніших людей в житті, опіку над Мирославою оформила її тітка. Наразі вони мешкають в Києві. Стан дитини дуже важкий, проте її тітка намагається робити все, щоб полегшити дівчинці біль втрати.

Мирослава мріє займатися гімнастикою та кінним спортом – це допомогло б покращити її емоційний стан і потроху розпочати жити новим життям.