Будучи ще дуже маленькою Поліна втратила свою маму. Все життя вихованням дівчинки займався тато Євген, який був багаторазовим чемпіоном з водного поло та екс-капітаном національної збірної. Дівчинка захоплювалася ним, пишалася та дуже любила свого татуся. Євген же робив все, щоб його маленька донечка, навіть не знаючи маминої турботи, росла щасливою дитиною.

Родина мешкала в Маріуполі та до війни насолоджувалась життям в місті біля моря. На жаль, повномасштабне російське вторгнення змінило все.

Війна забрала в Поліни другу найріднішу людину – люблячого татка. Росіяни вбили його, вистріливши в той момент, коли він просто стояв на балконі.

Після цієї трагедії дівчинка з іншими маріупольцями переховувалась у підвалах, коли ж вона намагалася виїхати з міста їхня група підірвалась на міні. Внаслідок вибуху Поліна отримала численні осколкові поранення та її вивезли, начебто, на лікування в окупований російськими військами Донецьк.

Ця історія могла б закінчитися ще страшніше, адже ризик вивезення дитини до росії задля її подальшого удочеріння був дуже великим. Але за Поліну почав відчайдушно боротися дідусь – він робив все можливе та звертався до найвищих інстанцій. Це дало результати, і на щастя, дівчинку вдалося повернути до підконтрольної території України.

Наразі дитина знаходиться в безпеці, тринадцятирічною Поліною опікується дідусь Олександр зі своєю дружиною – це єдині рідні люди, що залишилися в дитини. Неможливо передати словами, якою довгоочікуваною та щасливою стала ця зустріч. Дідусь й досі не може натішитися онукою, а дівчинка нарешті почуває себе захищеною.