З найперших місяців свого життя маленька Діана знає, що таке війна та життя в окупації. Ворог прийшов на її землю, коли малечі було лише 4 місяці.

Родина Діани мешкала в Херсоні, який з перших днів прийняв на себе удар і був окупований ворожими військами. Батьки дівчинки жили в надії на те, що ще трохи – і їхнє місто визволять, ще трохи – і все закінчиться. На жаль, з кожними днем ставало тільки гірше – почались катування та масові викрадання людей.

Через 2,5 місяці життя в постійному напруженні та страху, чоловік вирішив відправити Діану з мамою в безпечніше місце, потім планував приїхати до них і сам. Дорогу жінка згадує з жахом. Перша спроба виїхати виявилась невдалою, їхню автоколону не пропустили на останньому російському блокпості. Вдруге вирішили виїжджати вже з чоловіком. На щастя, друга спроба виявилась більш успішною, але не менш важкою – довелося пройти 52 ворожих блокпости, на останньому з яких родина перебувала більше 5 годин під постійними обстрілами. Але їх пропустили. Далі – більше доби в дорозі на Кривий Ріг, потяг та електрички до Вінниці.

По приїзду родина одразу отримала статус переселенців, а чоловік став на військовий облік, після чого, майже відразу був мобілізованим. Після повноцінного навчання його відправили на передову. На превеликий жаль, під час деокупації територій в Донецькій області він героїчно загинув, виконуючи свої військові обов’язки.

Маленька Діана залишилась з мамою. Попереду в дівчинки ціле життя, життя в якому більше ніколи не буде її татуся. Життя, в яке потрібно повірити та вибороти для того, щоб мати краще майбутнє.