Дев'ятирічна Оксана жила з батьками та сестрою звичайним мирним життям. Родина була щасливою та веселою, було багато приємних моментів, любові та планів на майбутнє. Але після 24 лютого, з початком повномасштабної війни, все змінилось назавжди.

Перші місяці було дуже лячно через постійні обстріли смерчами, градами та авіацією. Попри це родина залишалася в рідному місті. Маленька Оксана жила в постійному страху, її психологічний стан став дуже нестабільним та вразливим.

В червні, начебто, стало тихіше і батько Оксани вийшов працювати на ринок, тому що потрібно було забезпечувати родину. Але невдовзі сталося страшне – 21 липня був черговий обстріл і чоловіка вбило уламком снаряду.

Після цього горя, для його дружини та доньок світ перевернувся, здавалося, що їхнє життя теж закінчилось – занадто болісною була втрата люблячого тата/коханого чоловіка. Особливо важко загибель тата переносить Оксана – дівчинка дуже сумує, багато плаче та досі не може повірити, що більше ніколи тато не підніме її на руки, не розсмішить так, як вмів це робити тільки він.

Мама Оксани залишилася сама з двома дітьми, родичі виїхали за кордон, тому родині немає звідки чекати допомоги. Емоційний стан дівчинки також важкий – вона дуже сумує за чоловіком та відчуває самотність, хоча й тримається завдяки дітям та заради них.