До початку повномасштабного вторгнення родина Олександри та Ніколь жила розміреним життям: школа, садок, батьки працювали на своїх роботах.
Мама дома готувала піцу, батько ремонтував машини в своєму гаражі. Чоловік ніколи не проходив службу в армії і не був військовозобов'язаним. 24 лютого 2022 року родина мала відсвяткувати тридцятиріччя мами дівчаток. Цей день народження жінка запам'ятає на все життя.
Чоловік одразу пішов у військкомат, нічого про це не сказавши родині. Вже наступного дня його забрали до військової частини. З 10 квітня він вже знаходився на передовій у Миколаївській області, але нічого не говорив близьким, казав що він на заході в частині на навчаннях.
10 Червня 2022 року повертаючись з чергового завдання, чоловік з побратимом натрапили на ворога. Вони були жорстоко розстріляними окупантами. Про загибель люблячого чоловіка та батька, родина дізналась наступного дня. З мобільного телефону чоловіка прийшло повідомлення – "Добрый день. Приймите нашы соболезнивание, Ваш сын погиб". Родина не одразу повірила в це, і почала дзвонити на його номер. Але росіяни підняли телефон і підтвердили це.
Старша донька Олександра дуже важко переносить смерть тата, а менша Ніколь навіть не знає про це. Тільки іноді запитує, чому татко не дзвонить. 3 рази вона була в нього на могилі, але вона не розуміє ще нічого. Що там лежить її татко…